Стеблівка, Хустський р-н, Закарпатська обл.

на головну/home

Закарпатська область Ужгород

Берегівський р-н

Гетен
Мужієво
Четфалва (Четове)

Великоберезнянський р-н

Буківцьово
Вишка
Гусний
Кострина
Сіль
Сухий
Ужок
Чорноголова

Виноградівський р-н

Новоселиця

Воловецький р-н

Абранка
Біласовиця
Гукливий
Задільське
Котельниця
Пашковець
Підполоззя
Тишів
Щербовець
Ялове

Іршавський р-н

Дешковиця
Івашковиця
Локіть

Міжгірський р-н

Буковець
Верхній Студений
Ізки
Келечин
Колочава
Кужбиї
Міжгір'я
Негровець
Нижній Студений
Павловець
Пилипець
Подобовець
Присліп
Рекіти
Репинне
Розтока
Синевирська Поляна
Сухий
Торунь

Мукачівський р-н

Вільховиця
Руська Кучава

Перечинський р-н

Лікіцари

Рахівський р-н

Богдан (пол. Рогнєска)
Великий Бичків
Ділове
Лазещина
Середнє Водяне (нижня)
Середнє Водяне (верхня)
Ясіня

Свалявський р-н

Свалява
Уклин

Тячівський р-н

Нижня Апша (Діброва)
Колодне

Хустський р-н

Данилово
Крайниково
Олександрівка
Сокирниця
Стеблівка

Тепер в селі користуються новою, мурованою церквою Різдва, що ділить подвір'я із своєю зруйнованою тезкою

Кам'яний престіл у вівтарі церкви

Поверхня обгорілої стіни, вкритої лишайником

Старе обгоріле дерево дає життя новим рослинам

Вікно другого ярусу

Кронштейн

Рештки гонту на опасанні

Уламок покрівлі на землі

Всередині церкви панують джунглі

Нова дзвіничка із старовинними дзвонами

У присвятах на дзвонах "Андрей" (фото вгорі) і "Михал" (фото внизу) фігурує стара назва Стеблівки - Салдобош

Стеблівка

с. Стеблівка, Хустський р-н, Закарпатська область. Показати на мапі

Церква Рiздва Богородицi, XVI ст., 1797

Пам'ятка, яку п'ятнадцять років вважали вже майже неіснуючою, приреченою руїною,
повернулася до життя завдяки старанням небайдужих людей.
Такий вигляд вона має з жовтня 2010 року.

А так виглядала до початку рятівних робіт восени 2009 р. Найбільше вона нагадувала рештки прадавнього Ноєва ковчега, що знайшов свій останній притулок не на горі Арарат, а тут, у закарпатському селі. На щастя, тепер пам'ятку врятовано.

Церква Різдва Богородиці, шедевр дерев'яної архітектури XVI-XVIII ст., була сильно пошкоджена пожежею, що сталася у 1994 році. Її обгорілі рештки витримали п'ятнадцять років просто неба, під дощем і снігом. Але всюди писали "церква згоріла, не існує". Проте пам'ятка все ж таки існувала. Про "Ноїв ковчег" - саме таке потужне враження справляла руїна храму, - я написала статтю "Життя після смерті" у своїй рубриці "Дивні пам'ятки України" в журналі "Міжнародний туризм" (№2(86) 2009, с.134-135). Її текст наведено нижче. А вже восени того ж року сталося несподіване - до мене звернулася за порадою ініціативна група греко-католицької громади села Стеблівка, яка взялася врятувати і зберегти старовинний храм. Приємно, що мені вдалося хоч чимось допомогти у цій справі - щось порадити, сконтактувати з фахівцями в галузі реставрації та консервації, дістати деякі заочні консультації, надати архівні фото.
Розробляв проект укріплення церкви, оформлював документацію та й взагалі керував усією роботою хустський архітектор Василь Фречка, родом зі Стеблівки, один з учасників ініціативної групи. Його матеріали і фотографії відображають процес роботи, що тривав близько року. Хронологію цих робіт можна подивитися на окремій сторінці. А на цій сторінці зібрано текст статті "Життя після смерті", літературні дані про історію і архітектуру храму, архівні фото і креслення та сучасні фотографії, зроблені до початку відновлювальних робіт у вересні 2009 р.

На вцілілих зрубах церкви - з усіх боків, крім знищеного бабинця, - десятки традиційних поховальних хрестів різного віку. Фото Олени Крушинської, 2008 р.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ

В сучасних путівниках цієї пам'ятки ви вже не знайдете. Шукайте у мартирологах, серед втрат: "церква Різдва Богородиці XVI-XVIII ст. у Стеблівці, пам'ятка національного значення, згоріла у серпні 1994 року, причину пожежі документально не встановлено". Згадують пам'ятку час від часу виключно тому, що неподалік, теж в околицях Хуста, збереглося чотири інші дерев'яні церкви в стилі так званої "мармароської готики", що зустрічається лише в басейні Тиси. Знавці дерев'яної архітектури завжди вимовляють ці назви мрійливо, на одному подиху: "Сокирниця - Крайніково - Данилово - Олександрівка". Ще донедавна цей ряд був довший на одне слово - "Стеблівка", і серед п'яти шедеврів вона була найдавніша. І хоч про церкву нині говорять в минулому часі, виявляється... що її життя продовжується і після "смерті".

Церква на чеській листівці 1930-х рр.

Той самий ракурс, що і на попередньому фото, на світлині Богуміла Ваврушка
[В. Vavroušek. Církevní památky na Podkarpatské Rusi. Praha. 1929]. Стару дзвіницю згодом перенесли до нової православної церкви, а у 1992 р. - розібрали

Фото Олени Крушинської, 2008 р. Мандрівник, який заїде до села Стеблівка (колишній Салдобош), буде ошелешений видовищем того, що колись було високою стрункою церквою. Найбільше це нагадує рештки прадавнього Ноєва ковчега, що знайшов свій останній притулок не на горі Арарат, а тут, у закарпатському селі. Сильна пожежа безповоротно пошкодила храм і повністю винищила його верхню частину. Але - ані вогонь, ані чотирнадцять (!) років поневірянь під дощами і снігом просто неба не змогли остаточно підкорити могутні дубові зруби, які стоять тут вже більше чотирьох століть. Можливо, серед зими ці руїни виглядають депресивно, але влітку вони схожі на покинутий храм серед індійських джунглів. Недоторкані трава, кущі і деревця й справді буяють тут, всередині обгорілих чорних стін, аж сяючи молодою зеленню на їх чорному тлі. Балки, що навскіс попадали зі склепіння, нагадують стовбури повалених дерев - під ними слід пробиратися обережно, відсовуючи перед собою чагарники і ліани. Серед заростей у самому серці храму, вівтарі, збереглася його головна святиня - кам'яний престіл. Отже, згідно християнських канонів, це досі храм, а не просто згарище...

Кутові врубки, що з'єднують зруби нави і вівтаря, кронштейн, поховальні хрести. На фото праворуч: авторка сайту в у наві храму - вигляд крізь те, що лищилося від бабинця.

Зовні стіни обгоріли менше. Дивом збереглися у пожежі кількадесят простих і різьблених поховальних хрестів, прибитих за традицією ззовні на стінах храму, ступінчасті кронштейни, рештки лемеха на понівеченому дашку-опасанні. Стіни мають зеленкуватий колір, подекуди на них росте мох, травичка і навіть квіти. Через те весь храм виглядає породженням самої природи - кількасот років тому зрублені дерева дали життя церкві, а тепер - нові деревця проростають у ній самій.

З північного боку церкви стіни більше заросли мохом

А з південного боку зовнішня поверхня стін неушкоджена

Висока дерев'яна дзвіниця, що колись стояла біля церкви, теж загинула, але вже не від пожежі, а від людських рук. Свого часу її перенесли до нової православної церкви, а у 1992 році - просто розібрали. Лишилися старі дзвони "Андрей", "Георгій", "Михал", що тепер висять у новій дзвіничці. Написи на дзвонах свідчать про те, що громада замовляла їх спеціально, у кращих фірм: "Вылито фирмой Рихардъ Герольдъ Хомутовъ въ Чехіи", "Сей звонъ купило село Салдобошъ и данно ему имя Михалъ".

Старовинні дзвони "Андрей", "Георгій" і "Михал" перенесені на нову, простеньку дзвіницю. Фото Олени Крушинської, 2008 р.

Але подивимось на старі фото - якою була церква тоді? Ремінісценції готики були помітні у легкому, піднесеному силуеті церкви, що злітала високо вгору своїм гострим шпилем, оточеним чотирма граціозними вежечками. Всі п'ять шпилів несли на собі мереживо кутих хрестів. Але готичні мотиви, втілені в дереві, стали більш людяними - вони вже не несли в собі основної ідеї готики мурованої - пригнічення людини перед лицем Господа. А аркади-галереї на другому ярусі церкви створювали гру світла й тіні і перекликалися з різьбленими галереями традиційних сільських хат, красою яких славився Салдобош. Верхні частини споруди походили з 1794 року, тож "готикою" архітектурний стиль церкви та її посестер з хустської групи називають умовно. Найдавніша ж частина стеблівського храму - саме ті величезні дубові колоди 14 метрів у довжину, що їх склали у міцний зруб ще у XVI столітті, і що тепер, понівечені, доживають віку. Так є храм чи його немає? Він "завис" між буттям і небуттям.

Ці фото зробив Олег Іванусів у 1992 р., за два роки перед пожежею [Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. - Льв.: 2000 р.]

Так виглядав бабинець через 2 роки після пожежі (фото Олега Іванусіва, 1996 р.
[Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. - Льв.: 2000 р.]),
а так - в останні роки (фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.)

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М.: Искусство, 1971 г., с. 100-103]:

Село Стебливка. Церковь Рождества. 1780 г. Гравюра И. Ржержихи

Так виглядає ансамбль церкви Різдва з західного боку на гравюрі І. Ржержихи (1930-ті роки) і нині (фото Олени Крушинської, 2009 р.)

В 12 километрах от Хуста мы останавливаемся в селе Стебливка, где сохранился прекрасный памятник деревянного зодчества с элементами готики, церковь Рождества, построенная в 1780 году.
В храме Рождества в Стебливке можно видеть, как готические формы приспосабливаются к материалу, дереву. Дух готики проявляется в вертикализме композиции постройки и устранении материального воздействия стены. Этот храм отличается чеканным геометризмом форм и идеальной правильностью контуров и линий. Мастер хорошо продумал соотношение между фронтоном и стройной башней. Остроконечный фронтон как бы начинает высотную композицию, воплощенную в шпиле. Переход к нему облегчают четыре маленькие стройные башенки. Все пять шпилей завершаются причудливым металлическим кружевом крестов.

В отличие от своего прообраза в камне готические деревяняые храмы Марамороша не подавляют человека строгостью очертаний. Суровый геометризм их объемов смягчается рельефностью фасада с его двойными галереями, напоминающими своей легкостью и четкостью ритма аркады ренессансных дворцов. Эти галереи с их резными столбиками с подкосами превратили весь фасад в оптическую игру темных отверстий и светлых арочек, что придает храму приветливый, светский вид.

[ПГА, т.2, с.206-207]: Рождества церковь и колокольня, XVI в., 1797 г. Последняя датировка приведена на основании резной надписи на косяках дверных проемов. От первоначального здания сохранились срубы стен на всю высоту. Деревянная, трехсрубная, с башней над бабинцем. Срубы нефа и бабинца равноширокие прямоугольные в плане, более узкий восточный сруб с трехгранной восточной частью. Возведена из дубовых брусьев, покрыта лемехом. В отличие от многих аналогичных сооружений западный сруб, так же как восточный и неф, перекрыт коробовым сводом. Церковь покрыта двумя крутыми крышами - высокой над центральным срубом и низкой - над восточным срубом. Каркасная башня-колокольня возвышается над западным срубом и завершается подсебитьем, ошалеванным вертикально досками с фигурной порезкой внизу и высоким конусным шпилем с фартуком у основания. По четырем сторонам фартука находятся маленькие такой же формы шпили, напоминающие дымники закарпатских хат этого района. Над притвором устроена арочная галерея. Косяки дверных проемов в крыльцо и бабинец декорированы плоской резьбой бусинок и стелющейся виноградной лозы. В интерьере сохранились резьба по дереву и росписи народных мастеров XVIІІ в. Сооружение принадлежит к встречающейся в бассейне р. Тиссы группе памятников, где умело сочетаются архитектурные формы с образцами декоративно-прикладного искусства, Колокольня, ранее находящаяся рядом с памятником, перенесена к новому каменному зданию. Деревянная, каркасной конструкции, двухъярусная, с более широким первым ярусом, закрытым опасанием. Второй арочный ярус завершен шатром.

[Д.И.Гоберман. Памятники деревянного
зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970]

Фото з книжки [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976] (ліворуч) та фотоальбому (праворуч)

Ілюстрації з книжки [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976]

Листівка 1924 року із церквою в Салдобоші. На ній видно фрагмент тексту листа чеською мовою: "Jak se vede pani matce? Vyrid prosim Te ruky polibeni ode mne. To jsi dobre udelalala, zes jela blize Budejovicum." "Як поживає пані матінка? Поцілуй їй, будь ласка, руку від мене. Ти це добре зробила, що переїхала поближче до Будейовиць."

© 2009-2010, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

На окремій сторінці сайту - хронологія робіт з укріплення церкви, 2009-2010

Туристична марка, присвячена храму в Стеблівці

Церква у Стеблівці - туристично-маркове місце (ТМ №63)

[an error occurred while processing this directive]