Фото Святослава Липовецького, червень 2007 р.

Клекотівська церква мала статус дочірньої, а матірний храм знаходився у с.Шнирів. Громада с. Клекотів належала до Шнирівської парафії. Завдяки шематизмам і записам у метричних книгах вдалося встановити імена й прізвища священиків, які служили в Клекотові у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст. У 1858 році священиком в Клекотові був Йосиф Турчинський, 1826 р.н., висвячений у 1850; 1866-1868 рр. - о. Іван Орловський; 1868-1906 рр. - о. Іван Леонтович; 1907 р. - адміністратором був о. Андрій Декольський, а після нього парохом став о. Петро Мінко;1908-1916 р. - о. Петро Мінко; 1916-1918 рр. - о. Анатоль Долинський, декан і парох в Бродах, тимчасово завідував парафією у той час, коли населення Шнирева і Клекотова разом зі своїм парохом було евакуйоване на Гмінд в Австрію; 1918-26 рр. - о. Петро Мінко; 1926 р. - о. Василь Прихідько - адміністратор, згодом о. Стефан Гаврилюк - парох; 1927 - 36 рр. - о. Стефан Гаврилюк; 1936 - 1939 рр. - о. Іван Кінаш. В часи німецької окупації священиком в Шниреві й Клекотові був о. Максим Панасюк, який, знаючи німецьку мову, рятував місцеву молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини. В березні 1943 року, коли він повертався з м. Броди, бричку, якою їхав священик, вдарила німецька військова машина. Внаслідок аварії о. М.Панасюк загинув. У 1942 році відслужив свою першу Службу Божу в селі Клекотів отець Роман Батюк, який згодом вступив у ряди української дивізії "Галичина".
В ході Другої світової війни, під час боїв у березні - липні 1944 року, коли радянські війська стояли у Клекотові, а німці утримували Броди, старий і новий храми зазнали пошкоджень. Як пригадують старожили, на дерев'яному куполі нової церкви знаходився радянський спостережний пункт, де сидів солдат, що оглядав місцевість. Саме це стало причиною того, що німці почали обстрілювати з гармат церкву. Ще й донині видно сліди від осколків та снарядів на мурованих стінах нового храму, які частково позакладали цеглою під час ремонтних робіт кінця 1980-их - початку 1990их років. Один з снарядів пройшов наскрізь, пробивши храм з південної та північної сторони. В цей час постраждала і давня дерев'яна церква: снаряд влучив у південне рамено храму, розбив боковий вівтар, посікши осколками давні образи та стіни храму
Після війни богослужіння в дерев'яній церкві відновилися, але це вже була не українська греко-католицька церква, а російська православна. Громада вирішила завершувати будівництво і переходити до нової церкви. Храм був вибудуваний і накритий до війни, але ще не було склепінь, іконостасу, не облаштовано інтер'єр, зовні стіни були побиті й пробиті кулями й осколками. У 1957 році вимурували склепіння над вівтарем. Решта частина завершення церкви була підбита дошками і дранкою. У 1959 році до нової церкви перенесли старий дерев'яний іконостас, який був замалим для великого мурованого храму. З перенесенням іконостасу перейшли у нову церкву. Дерев'яну церкву закрили. Проте й нова церква не довго була діючою, наприкінці 1959 року її також було закрито.
Давня дерев'яна церква була закрита, через що занепадала й руйнувалася. Частина ікон зникла, також пропали стародруки й інші документи, що зберігалися в храмі. Так село Клекотів безповоротно втратило значний пласт своєї історії. Під впливом природних умов і без належного догляду храм став поступово руйнуватися.
У 1980их роках спеціальна комісія вивчала можливість перенесення цієї унікальної пам'ятки в музей під відкритим небом "Шевченківський гай". Однак з певних причин: чи то непридатний для транспортування стан пам'ятки, чи то через спротив громади, цього не було зроблено.
З приходом незалежної України добудували і відкрили нову муровану церкву, а стару дерев'яну перетворили на склад, в якому зберігали риштування, дошки та інші господарські матеріали, які зараз перетворилися на будівельне сміття. Під час облаштування мурованої церкви було продано давній іконостас старого храму. За отримані кошти громада справила сучасний іконостас в новому храмі, однак безповоротно втратила давній безцінний мистецький твір з унікальними іконами. За переказами, іконостас було виготовлено на Заході й призначався він для Почаївської церкви. Але при перевезенні через австро-російський кордон був затриманий митниками. Деякий час зберігався на митниці, а потім був переданий у клекотівську церкву. (Якщо вірити цій легенді, іконостас мав би датуватися не раніше як кінцем XVIII ст.). Тут його можна було побачити ще на початку 1990их років.
На жаль, стан пам'ятки є катастрофічним і потребує небайдужості громади та негайного втручання державних пам'яткоохоронних органів. Нині дерев'яний храм стоїть без вікон, дверей, закиданий сміттям. Протікає дах, обсипається ґонтове покриття стін. Під впливом погодних умов руйнується частково збережений стінопис храму, який має високу мистецьку та історичну вартість.
Неприпустимим є те, що церква, яка простояла лихоліття І світової, українсько-польської, радянсько-польської, ІІ світової воєн, коли фронти нищили майже все село дощенту, втрачається в роки незалежної України! Тим більше, що за висновками спеціалістів "Церква має історичну, архітектурну, мистецьку та естетичну цінність. Вона належить до цікавих зразків дерев'яного сакрального будівництва північних теренів Галичини XVII/XVIII ст. з характерною розбудовою другої половини ХІХ ст." ( Паспорт об'єкта культурної спадщини: Церква Івана Богослова 1686 р. село Клекотів Бродівського району Львівської області / Склали Бойко О., Слободян В. - 26.09.2006 р. - 19 с.)."

Фото Василя Стрільчука, квітень 2007 р.

© 2010, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.