повернутися до змісту книги "Нариси Дніпра">>

Розділ II / Ненаситець

     Барки постійно обходять Козлів острів зліва. Судна, які пливуть на самоті або, як кажуть лоцмани, в пряму, запасаються достатньою кількістю людей ще в Кам’янці і, проминувши за сприятливої погоди острови, йдуть до Ненаситця, а барки, що йдуть перепустом, дотримуються наступного правила: якщо пливуть дві барки одного господаря, то та, що попереду, кидає якір або біля Козлова, або біля Ткачева острова (лівіше) і висилає обох лоцманів і декількох людей корінних до барки, яка пливе позаду, і остання, прийнявши поповнення, спускається до порога. Тут усі творять коротку, але палку молитву. За островами течія доволі швидка і несе судно до старого проходу, не вимагаючи від лоцмана особливих зусиль. Страшний шум, часто чутний іще від Звонецького порога, тут уже явно дає знати про близькість Діда, як називають лоцмани Ненаситець, і скоро праворуч з’являються величезні сплески хвиль, що б’ються білою піною між каменями. Обидва береги – скелясті.
    – Готуй відра, конопатки! До стерна! – скрикує лоцман і стає біля стерна, за яке вхопилося людей із двадцять, готових виконати його найменший наказ.
    Сплески видно і чутно дедалі краще… Барка пропливає Раків камінь… Поріг показався, весь покритий буком (піною). Ненаситець, на гідрографічній карті дніпровських порогів і за дослідженнями до пояснення «Древньої російської історії» Лерберга – Ненаситецький, за «Древньою російською гідрографією» – Неяситець, і у Костянтина Багрянородного слов’янською – Неасит, а руською – Аіфар (?), має дов жину 643 сажні, падіння – 2 сажні 3 дюйми. Складається він із 12 лав, які дуже ясно позначені пінистими рядами: Рвана, Служба, Остренька, Одинцовська, Рогожна, Буравлена, Бугарська або Булгарська, Довгопола, Казенцова, Мокрі Кладі й Рогата. Ці лави більше відомі за номерами 1, 2 і далі, а названі за каменями, які в них трапляються, відомими за якою-небудь обставиною. Немає сумніву, що деякі з назв – древні й залишилися від запорожців, а інші походять від імен пізніших лоцманів, які зазнали трощ.
     Залишаючи праворуч, поблизу проходу, Рваний камінь, барка, керована вправним лоцманом, кидається з першої лави, і в цій ковбані, в цьому страшному шумі Дніпра, що б’ється між каменями, не завжди чутно команду лоцмана, який жестами показує напрямок і з усіх сил кричить: «Тримай!», якщо треба тримати стерно нерухомо. З уступу на уступ несеться барка природним фарватером, підкоряючись могутньому стерну, і пробігає поріг майже за три хвилини; в цей час вона гнеться, скрипить, а інколи неначе стогне. Хвилі страшні, сплески, особливо в останній лаві, підхоплюються на ніс і обливають його… Але ось вона на вільній воді, і знову всі стають навколішки дякувати Богові… Якщо барка важка, тобто трохи перевищує міру, то в одній лаві вона зачепиться об Зелений Камінь, який, одначе, у лоцманів вважається великим приятелем, бо він такої будови, що як днище барки й загримить на його поверхні, то шкоди жодної не буде; проте нижче є камінь, названий Крутько, який, зачепившись за барку, закрутить її, причому деколи вибивається стерно, і тоді загибель неминуча. Кинувши якір нижче, біля Голодайки чи у Піскуватого острова, лоцмани і весь народ, необхідний для іншої барки, їдуть на човні до берега і пішки вирушають до залишеного судна, яке переправ- ляється таким же чином. Це називається іти перепустом.
     Коли вода ще не така велика, лоцмани отримують наказ іти в канал. Для цього, обігнувши Козлів, вони намагаються вигребти з фарватеру у лівий бік. Щоб зробити вхід у канал зручнішим, інженерне відомство перерізало острівці і зробило розчистку сажнів за двадцять перед каналом, обгородивши її стінками. Пливти цією розчисткою добре, але біля її кінця лоцману загрожують набагато більші труднощі, аніж при вході у сам поріг. Розчистка допомагає судну не збитися з напрямку, однак між цією розчисткою і правим крилом каналу утворюється великий напір води з Дніпра, спрямований у цей проміжок, так що лоцман повинен усіма можливими зусиллями вигрібатися, щоб його не віднесло на ліве крило, де, звичайно, порятунку вже нема. Зазвичай ідуть за тихої погоди, але варто під час входу в розчистку піднятися вітерцеві з правого берега – і барка не потрапить у канал. Спуск каналом – зручний; лише у двох місцях він мілкуватий через суцільні скелі, які, кажуть, розчистити не було можливості. На щекусі (назву подано з міркувань пристойності, бо народ вимовляє її трохи інакше) вас неодмінно обдасть хвилею. А після виходу з каналу на лоцмана чекає Воронова забора, де немає нічого легшого, ніж зазнати трощі, бо новий фарватер не розчищено. Щоправда, інженерне відомство спорудило від лівого берега відкіс, щоби відвести воду у напрямку на старий хід, але Дніпро не слухається, і суднам, які пливуть через канал, треба лавірувати між густо розташованими і небезпечними каменями. Чудово споруджений Ненаситецький канал, яким барка біжить менше трьох хвилин, має дуже важливі незручності: по-перше, те, що влаштований він зовсім не на місці, доказом чого слугує важкий вхід навіть за порядної води, а по-друге – що не розчищена забора при виході.

     [...] Зверху і знизу порога під час навігації стоять рятівні дуби (великі човни) з черговими лоцманами, котрі зобов’язані під час лиха надавати термінову допомогу тим, хто гине. І лоцмани виконують свій обов’язок з подиву гідною самопожертвою. Пишу це не зі слів самовидців, а розповідаю те, свідком чого був сам. Верхній дуб рятує не тільки тих, хто вже зазнав трощі на порозі: якщо лишень чергові лоцмани помітять, що пліт збило вітром з ходу і він пливе просто на камені, то одразу ж гребуть до плоту і знімають людей та їхній одяг. Буває, що пліт чіпляється у самому порозі за камені і його б’є на якійсь лаві. Картина жахлива: в’язки розриває, товсті колоди ламаються, неначе тріски, і ось тоді людям загрожує загибель як від води, так і від потрощеного лісу. Рятівники спускаються донизу і хапають тих, хто гине, то ловлячи їх у вирі, то знімаючи з каменів. Нижній дуб у випадку трощі тримається ближче до виходу, докладаючи зусиль, вигрібає в одміть і намагається зі свого боку рятувати потерпілих. Не далі ніж декілька днів тому било величезну барку в Ненаситці. Страшно було дивитися… Вона затрималася на Мокрих Кладях: ніс увійшов у вир, люди трималися на кормі, а навколо такі буруни і сплески, що годі собі уявити. Сплески і буруни ці називаються у лоцманів грозою, і мені здається, що така назва є напрочуд влучною. Верхньому дубові не можна було напуститися, тому що він не зміг би втриматися на швидкій течії водоспаду, а нижній, скільки не докладав зусиль, не міг вигребти – його захлюпувало хвилею. Крізь пил цієї грози я бачив лише шляхетні голови лоцманів, котрі поспішали на допомогу, і відчайдушну фігуру керманича у чорній баранячій шапці, який стояв на своєму місці. Потерпілі кинули, однак, колоду, прив’язавши до неї мотузку; схопившись за неї, рятівники підтягнулися до барки і почали знімати людей…

повернутися до змісту книги "Нариси Дніпра">>