Фото А.І. Крючкова з обкладинки книги І. Гончарука "Село моє світанкове" (2005)

Інформацію про церкву надіслав Олексій Добрянський, чиї дід і батько народилися у селі, а один з предків був дяком Покровської церкви. Нижче наведено власне фото пана Олексія, зроблене 1987 року, і надані ним фрагменти з книги вчителя з Михайлівки Івана Гончарука про історію рідного села.

[І. Гончарук. Село моє світанкове (історія села Михайлівка), у 2-х кн.. К., Рада, 2005, 2008. Кн. 1, сс. 41, 47-48; Кн. 2, сс. 10, 13]:

1702-й рік згадується в літописах як рік появи першої церкви в селi. I понинi збереглись данi про це, зiбранi головою Подільського історично-статистичного комітету протоієреєм Юхимом Сіцинським. Iз них відомо, що друга церква у Михайлівцi була збудована в 1772 р. з дозволу уніатського митрополита Пилипа Володковича. У верхньому ярусі іконостасу було позначено - 1702 р. Це і стало підставою вважати, що на 70 рокiв раніше цієї церкви існувала інша, з якою іконостас був перенесений в другий храм. Друга церква - дерев'яна, збудована коштом парафіян. У 1848 р. до храму прибудували ще три дерев'яні частини і на кам'яному підмурку нову дзвіницю.
Церковна земля займала 56 дес. 910 сажень, iз неї: пiд садибою - 8 дес. 2158 саж., орної - 35 дес. 2040 саж., сінокосу - 11 дес. 1512 саж. Священик і псаломщик жили в старих будинках (один iз них належав громаді, а iнший - церквi).
…Через півстоліття 31 липня 1901 р. церковна громада, на чолі з протоієреєм Петром Івановичем Волошанівським, отримала дозвіл на спорудження нової дерев'яної однопрестольної Покрова Пресвятої Богородиці церкви. План затвердили в будiвельному вiддiленнi Подiльської губернiї. На будівлю хлібороби зiбрали 10000 рублів. До того ж на той час кожна селянська родина щорічно сплачувала церковний податок. В центрі села, куди збігаються всі дороги, повз поштовий тракт Вінниця-Умань, поруч зі старим храмом заклали камiнні підвалини вже для нового. В драчовнi дерево різали на дошки, слупи, балки, перекладини. В будівництві було зайняте все майстровите населення села. Старшим майстром новобудови став Василь Іванович Солодкий. Залізні цв'яхи і гнуту загорожу виковували місцеві ковалі - Іван Чорнобай, Михайло Мудрак, Іван Уманець... Церковним старостою в ту пору був Микита Митрофанович Діденко (Рузь). Стару церкву розiбрали. На мiсцi її вівтаря і досі лежить пам'ятний великий камiнь.
Найважливiшою частиною храму є відділений іконостасом від середини святині вівтар, який є основним місцем, де вiдправляється служба Божа й приноситься безкровна жертва. У нову будівлю зi старої церкви перенесли iкони і дерев'яний, ручної роботи, iконостас. Iз колод вправнi рiзьбярi видовбували пустотiлi колони зi складним рослинним орнаментом.
…На цілих шість років затяглося будівництво. Зрештою у 1906 р. Іван Григорович Уманець вкрив церкву бляхою, а прізвисько "Бляхар" приліпилось до його роду аж на сто років. Закінчили спорудження i освятили храм в 1907р. Загальна площа будiвлi - 370 м², вівтаря - 35 м².
На головну подію - встановлення хрестів на дзвіницю й церковну баню зійшлося все село. На баню, по драбинах, прив'язаний на спині важкий хрест, виніс прикажчик, а на дзвіницю - Архип Малюта з Випаса. Коли хрест встановили, то сповістив про цю новину "благовіст". В подяку за цей подвиг Малюті сільська громада , що зійшлася до церкви, подарувала вишиті сорочки, скатерки, рушники і гроші. За ті гроші Архип купив цілу десятину родючоi землі.
Повертаючись iз прощі з Києво-Печерської Лаври, троє сусідів з Кутянiвки - Бондар Микита, Рябий Левко і Півень Юхрем купили та принесли чималу за розмірами, дорогу ікону "Успіння Пресвятй Богородиці" в подарунок церкві.
...У ХIX - поч. ХХ ст. в Михайлiвському Свято-Покровському храмi служили священики:
- Дмитро Iванович Петровський - iз 1810 р. по 1844 р.;
- Феропонт Дмитрович Петровський - iз 1844 р. по 1854 р.;
- Георгiй Васильович Борзакiвський - iз 1856 р. по 1892 р.;
- Петро Iванович Волошанiвський - iз 1892 р. до поч. 20-х рр.
В 1909 р. в штатi церковнослужителiв були: священик Петро Волошанiвський, який отримував заробiтну плату в 300 руб., дяк Михайло Домбровський - отримував 50 руб., церковний староста Михайло Стороженко - без оплати.
Церковна бiблиотека мала 150 книг для читання. Копії метричних книг зберігалися в цілості iз 1776 р., а сповідні рукописи - з 1822 р. Церковне майно, описане в 1878 р. і перевірене в 1909 р., зберігалося ревними михайлiвчанами в цiлостi. За даними "Клiрової вiдомостi" у 1908 р. в Михайлiвцi було 2628 жителiв. Iз них - 2564 православних, 28 католикiв, 36 євреїв, дворяни вже вiдсутні, міщанин - один.
…Коли піднялася хвиля атеїзму і рішучої боротьби з "церковниками", михайлівський священик Петро Волошанівський, аби уникнути розправи, разом з родиною залишив село. З церковної дзвіниці скинули дзвони. Найбільший впав додолу широкою основою, і до половини вгруз у землю. Кудись зникли коштовності, а місце богослужіння переробили на спільну комору двох колгоспів - там зсипали зерно. Комірник одного з них Кривий Іван Микитович, чоловік побожний, зізвав віруючих людей, і вони частину ікон з храму склали в притворі, а двері Іван замкнув на добротний замок.
За "релігійну пропаганду" в Михайлівці ув'язнили або розстріляли Олексу Андрушенка, Левка Рябого, Павла Бондара, Михайла Стороженка, Якова Рабущака. Коли голова сільради прийшов відібрати ключі від храму, дужий дяк Іван Уманець-Черниш (Монашок), ключі відразу не віддав, а так мотнув начальством, що той пішов сторчака, а потім впав. Очевидно, що за цей вчинок, за непокору, в 1937 р. Монашка й не стало...
Відновилася Служба Божа в храмі вже за німецької окупації.
…Зведений хлiборобськими руками храм Божий став невiд'ємною частиною сучасно-го Михайлiвського краєвиду, його витвором. З якої сторони не поглянь - скрiзь видно церк-ву. Через сiм десятилiть руйнацiй богатовiкових православних традицiй, потоптавши намоленi мiсця. Український народ знову почав повертатись до початкової точки опори - до Бога.

© 2009-2014, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.