повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>

РОЗДІЛ VIIІ / Зустріч із євреєм

    Моє перебування у Косоуцах і щоденні прогулянки до порога не могли не викликати поголосок - особливо серед місцевих євреїв, які у кожному приїжджому, а тим більше з Петербурга, що трапляється там дуже рідко, бачать особу, наділену різними повноваженнями. Двоє чи троє з них приходили до мене в Косоуци з проханнями, а один - із офіційним доносом на місцеву владу; але як скаржникам, так і донощикам я рішуче заявив, що заняття мої мають зовсім інший характер і що я не маю жодного права до чогось втручатися.
    Якось надвечір я вирушив до порога один, щоб посидіти з сигарою на прибережних каменях, а потім обійти околицю, аби відшукати місце, де таборився Тиміш Хмельницький зі своєю валкою. Майже на півдорозі між Косоуцами і Сороками я натрапив на якісь шанці. За всіма ознаками, як я переконався згодом, це й було місце, яке я шукав, тому що Хмельницький ніде б не міг краще стати укріпленим табором. Не встиг я сісти перепочити на валу, як до мене стежкою піднявся вродливий, середнього віку єврей і поштиво мені вклонився. Він говорив російською доволі неправильно, почасти з польським акцентом, почасти зі своєрідним порядком слів у реченнях, але говорив жваво та зрозуміло для мене. Звичайно, він титулував мене як особу, що, на його думку, займає неабияке місце у службовій ієрархії, й не лише не захотів сісти зі мною поряд, а навіть попри всі мої прохання не зважувався вдягти шапку. Єврей ніколи одразу не почне розмови про справу, тому із чверть години ми обмінювалися загальними фразами. Нарешті я дочекався.
    - Ви прислані з Петербурга? - запитав він.
    Я відповів ствердно.
    - У справі водного сполучення?
    - Чому ти так думаєш?
    - Ви щодня ходите до порогів, розмовляєте з лоцманами...
    Я зрозумів, що моєму новому знайомому відомі найменші подробиці мого побутування.
    - І все ж таки я не перебуваю на посаді у відомстві шляхів сполучення.
    - Бачите, ми не можемо зрозуміти - навіщо ви, власне, приїхали.
    - Якби ти запитав мене раніше, я б одразу задовольнив твою цікавість. Приїхав я подивитися - як живе простий народ, як на Дністрі ловлять рибу, які на ньому плавають судна...
    - А стосовно євреїв? - запитав мій співрозмовник, хитрувато підморгуючи правим оком.
    - Спостерігаю за береговими мешканцями, і євреями зокрема.
    - Так.
    І єврей зам'явся, вочевидь, воліючи поставити якесь дражливе запитання.
    - У нас, я вам скажу, немає жодної контрабанди, - сказав він раптом, дивлячись мені просто в очі, - тому що тут кордон дуже далеко. В Аккермані та Бендерах ще бувають випадки, а наше містечко - осторонь. Ми більше промишляємо хлібом, тютюном...
    Я мимоволі засміявся.
    - Скажи, будь ласка, чому тобі спало на думку говорити зі мною про контрабанду? - запитав я.
    - Бачите, на нас, євреїв завжди падає підозра, що ми ведемо заборонену торгівлю.
    - Тому що й справді євреї успішно займаються контрабандою в Липканах, Хотині, Бричанах, Сокирянах...
    - Можливо, тільки не у нас.
    - Нарешті, якщо й у вас, що ж мені до того.
    - Даруйте, вам можуть наговорити бозна-що. Знаєте, що я вам скажу: як я бачу, ви особа поважна...
    - Не знаю, чому ти вбачаєш у мені поважну особу, але даю тобі чесне слово, що не маю жодного доручення переслідувати контрабанду, і більше того - я зовсім не перебуваю на службі.
    - Не перебуваєте на службі? То що ж вас привело в нашу сторону?
    - Я вже казав, що оглядаю береги Дністра.
    - Тут нещодавно оглядав один полковник, так він плив човном і ні до чого не торкався. Йому лише подавало записки начальство - скільки, скажімо, у повіті хліба, скільки відправляється суден...
    - А я ніколи не прошу у начальства жодних записок.
    - Тобто ви самі хочете знати, тільки запевняю вас, що у нас немає контрабанди. Гріх буде сказати, щоб іноді не проскочив якийсь фунтик чаю... Але тут ніхто не займається цією торгівлею.
    - Запевняю тебе, що якби й ціле місто займалося, мені до цього геть байдуже.
    - А з порогом що ви думаєте робити?
    - Я думав би розчистити його порохом.
    - Ми чули, хоч не знаю напевно, ніби його хочуть обійти каналом.
    - Як на мене, це дуже складно.
    - Дозвольте вам доповісти: поріг висадити в повітря недовго, і тут підряднику не буде жодної вигоди. А копати канал - все-таки бідна людина щось заробить.
    - Але ж ґрунт кам'янистий.
    - Тому й робота важка, задешево взятися ніяк не можна. І якщо вам доручено оглянути поріг, то ми би просили вас доповісти про справу саме так - що канал для державної скарбниці вигідніший. Адже це у ваших руках, - додав він із багатозначною посмішкою.
    - Значить, ти не від того, щоб отримати підряд?
    - Поторгуватися можна. А ви повірте, що наші знають свою справу, - сказав єврей, помахуючи кашкетом.
    - Тобто, яку справу?
    - Отож, ви лише виведіть план, щоби канал вийшов довший, а підрядник не постоїть...
    - Значить, людина бувала...
    - На світі всяке буває. А ви, я вам скажу, не вірте лоцманам: вони говорять, що з порогом нічого не потрібно робити. Звичайно, бо мають з нього заробіток.
    Як я не намагався переконати єврея, що він помиляється щодо мого відрядження, - він наполягав на своєму і готовий був запропонувати мені попередній хабар, аби лише схилити мене на свій бік.
    - Щоб завершити цю розмову, - сказав я йому, - маю зазначити, що я добре розумію, на що ти натякаєш. Але претензій не маю, адже ви звикли діяти таким чином - горбатого й могила не виправить. Кажу тобі востаннє, як чесна людина, що я не маю жодного доручення щодо дослідження контрабанди і щодо розчищення порогів. На мої описи ані міністерство фінансів, ані відомство шляхів сполучення, можливо, не звернуть жодної уваги, тому що я відряджений морським міністерством, і праці свої висилаю у "Морський збірник".
    - Та ваше слово багато важить.
    - Ти дуже помиляєшся: моє слово не значить нічого. А ось якщо ти будеш такий добрий і розповіси мені про торгівлю лісом, хлібом чи тютюном, розповіси, як це все тут робиться, я буду тобі дуже вдячний.
    - А на плані ви як покажете: чи вигідніше зірвати поріг порохом, чи рити канал?
    - Плану я робити ніколи не буду, тому що не вмію, а про розчищення порога скажу, що найзручніше прибрати камені порохом.
    Єврей подивився на мене не дуже привітно.
    - У такому разі вибачте мені, що я вас потурбував.
    - Нічого, шановний.
    - Ви і в Сороки приїдете?
    - Я думаю, завтра ж приїду.
    - Ну, прощавайте. Я йшов у справах до Ямполя та завернув побалакати.
    - Дякую.
    Єврей квапливо спустився із шанців, і потім я вже ніде його не бачив ані на стежці, ані над Дністром, ані на крутосхилі.
    Тим часом почало вечоріти, і весь захід облило яскравим пурпуром. Увечері весь Дністер немовби одягнувся в розкішну золотисту тканину. Спускаючись з гори, до нього підходили на водопій стада й наповнювали околицю доволі дикими голосами.

повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>