повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>

РОЗДІЛ X / Шведський табір • Могила Мазепи

    Осіннім ранком я їхав з села Гура Бикулуй до Бендер чудовим нагірним берегом. Ліворуч відкривалася розкішна панорама річки та її берегів, порослих гарними лісами з іще свіжим листям, а вдалині вимальовувалися бастіони фортеці й стародавні башти генуезької цитаделі. Але мене цікавила не та сива давнина, від якої посилено б'ється серце археолога, а сцени, що відбувалися тут на початку минулого століття. Коли я виїхав з останнього сільця, то побачив праворуч багато вітряків і не міг не згадати рядків Пушкіна з його "Полтави"*.
    Далі промайнув величезний курган. На жаль, мій візник жодного слова не міг сказати російською і, крім цього, був настільки глупуватим, що попри мої розпитування молдавською, яку я вже трохи вивчив, нічого не зміг мені повідомити.
    - Що це? - запитував я його, показуючи на високий курган, що маячив удалині, і сподіваючись почути якісь згадки про перебування тут шведів.
    - Сувора дялу (Суворівська гора).
    Більше я вже нічого не запитував, а поспішив до міста, щоби знайти когось, хто міг посприяти моїм розвідкам.
    Проминувши фортецю, ми через невелику еспланаду виїхали на забудовану дерев'яними будиночками вулицю, яка нагадувала чи то форштадт, чи то місто, і я вже хотів віддатися на волю долі - аж тут із воріт доволі довгої споруди до мене вискочив спритний єврей та привітався зі мною молдавською.
    - Бояр нушті молдаванешті, - відгукнувся мій візник, ображаючи моє самолюбство, тому що я все-таки знав молдавську настільки, щоб самостійно запитати про готель.
    Єврей одразу ж перейшов на російську і запропонував мені свої послуги, запевнивши, що в усьому місті немає такого готелю і що з найкращого номеру щойно виїхав полковник. Вибирати не було з чого, і я велів повертати до готелю.
    Не буду описувати ані той номер, де жив полковник, ані ті прикрі незручності, які у повітових містах трапляються мандрівникові на кожному кроці, а скажу лише, що у відведеній мені найкращій кімнаті були наявні усі можливі паскудства, притаманні таким готелям.
    Насамперед мені треба було оглянути місто та неодмінно відшукати собі провідника, який міг би провести мене на місце колишнього шведського табору. Я блукав навмання, тому що не знав у Бендерах жодної живої душі, і випадково потрапив на вуличку, забудовану невеликими будиночками, біля воріт яких я помітив восьмикінцеві хрести, як у наших старовірів. І справді, тут жили російські розкольники, по-місцевому - "липовани". Я увійшов до першого-ліпшого будиночка, але там наразився на сердиту стару, яка оголосила, що чоловік відсутній і що вона не має наміру вступати у жодні розмови. В іншому дворі я застав розумного дідуся, який, хоч і не виявив особливої гостинності, вислухав мене і порадив вирушити до села Варниця, де мешканці показують приїжджим шведський табір, та пояснив мені дорогу. Виявилося, що я вже проїжджав це село, до якого від фортеці - версти дві.
    Варниця розташована на стрімкому березі Дністра. Нині це крихітне сільце, і, звичайно, воно не було більшим і за часів Карла XII. Я швидко знайшов двох провідників, які із задоволенням повели мене на місце шведського табору. Декілька шанців та сліди цегляного фундаменту там, де стояв будиночок відчайдушного короля, - ось і все, що залишилося для допитливого ока. Чичероне, вочевидь, уже кількадесят разів супроводжували мандрівників на це місце, тому що слова їхні були завчені, і обидва провідники, не очікуючи запитань, самі починали розповідати, що чули від батьків та дідів. Коли я завершив огляд цих жалюгідних решток, то подякував молдаванам і запитав, чи можна тут вільно пройти берегом Дністра - але один із провідників утримав мене за руку.
    - А ось іще могила над Дністром, треба подивитися.
    - Подивимось. А чим вона цікава?
    - Там похований Мазепа.
    - Мені казали, що в місті, і я там хотів шукати її.
    - Ні, тут, і ось дивіться - вже багато обвалилося...
    Справді, великий курган з боку Дністра почав осипатися. Важко було б вибрати поетичніше місце для могили такої постаті, як Мазепа. Коли я наближався до неї, у мене в голові почали змішуватися вірші з "Полтави" та з "Войнаровського", і я був так поетично налаштований, що близько години просидів на дністровському крутосхилі, пригадуючи всі яскраві епізоди з життя і відчайдушного короля, і загадкового гетьмана. Я думаю, читачі не дорікнуть мені, якщо я наведу декілька сторінок з історії, які стосуються перебування Карла XII у Бендерах. Матеріали ці нам дає Вольтер, який довідався про подробиці тих подій від одного самовидця.

     * Йдеться про рядки з поеми О. С. Пушкіна "Полтава": "Де вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив... " (пер. Є. Гребінки). - Прим. ред.

повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>