Про лікарню все, але для того, щоб було зрозуміло, яке відношення мають Воронцови і Балашови до Мошен, наводжу на додаток текст другої статті (опублікована в тому самому номері "Міжнародного туризму"), де розповідається про історію містечка і про найхимернішу пам'ятку Мошен:

Першу дивну пам'ятку, розташовану в центрі селища Мошни (Черкаський р-н), видно здалеку. Спочатку над деревами показується лише верхівка 50-метрової вежі-дзвіниці, але що ближче підходиш до споруди, то більше з'являється гідних подиву архітектурних деталей: приземкувата баня-цибулина в оточенні тендітних башточок, стрілчасті вікна, зубчасті стіни... І лише тим, хто раніше бував у Криму, химерний силует Преображенської церкви починає щось віддалено нагадувати. Палац в Алупці, ось що! Але що ж спільного, крім архітектури, між розкішним кримським палацом і православним храмом у серці Черкащини? Відповідь проста - їхній власник, світлійший князь Михайло Воронцов.
Він народився у Петербурзі 1782 року, до двадцятиріччя виховувався у Лондоні, де його батько служив послом; рідна сестра Воронцова, княгиня Катерина Дашкова, згодом стане першим президентом Російської академії наук. Повернувшись у Росію, князь зробив блискучу кар'єру на військовій службі завдяки своїй неймовірній сміливості: він воював з кавказцями, турками, французами, брав участь у Бородинській битві, крім того, заборонив тілесні покарання для солдат і займався поширенням освіти серед бійців, був автором одного з ранніх проектів скасування кріпацтва. У 1819 році Воронцов, одружившись із Єлизаветою Ксаверівною Браницькою, отримав Мошни як посаг і блискучо, як завжди, узявся за справи. За його наказом тут осушили велику площу болота, а 1823 року кріпаки-умільці побудували перший на Дніпрі пароплав "Пчёлка" із паровою машиною на 6,5 кінських сил. За Воронцова Мошни стали центром великого маєтку, а згодом і містечком.
1823 року Михайло Воронцов став "господарем Півдня", тобто був призначений генерал-губернатором Новоросії (півдня України) й Бесарабії. Його кримською резиденцією став Алупкінський палац - результат більш ніж двадцятирічної праці архітекторів та будівельників за проектом англійця Едуарда Блора й під керівництвом іншого англійця Вiльяма Ханта. Втім, показово, що працювати над оздобленням палацу Воронцов довірив артілі мошенських ліпників Романа Фортунова, яку спеціально викликав до Криму.
Постійно дбаючи про розвиток Одеси і Криму, Воронцов не забував і про свій маєток у Мошнах - "піднімав" там промисловість, а італійському архітектору Торрічеллі замовив проект Преображенської церкви, яка й була збудована у 1830-1840 роках. Стиль споруди фахівці визначають як романтичну суміш східних мотивів і тюдорівської готики - і тим не менше, в плані це класична хрещата церква, об'єднана з дзвіницею. Такого синтезу форм не знайдеш деінде. Інтер'єр храму досить скромний, його пожвавлює лише кольорові промінчики світла, що падає крізь вітражі у вікнах. Привертає увагу незвичайна конструкція стелі, яка перекликається із зовнішнім декором споруди.
Нині Преображенська церква є діючим храмом. Поблизу часто можна зустріти екскурсантів, яким розповідає про неї місцевий краєзнавець Микола Якименко, автор книжки з історії Мошен. Він у деталях може розповісти, де знаходилися споруди знаменитого воронцовського маєтку. Тут, на мальовничих лісистих пагорбах Мошногір'я було закладено найбільший у Європі англійський парк, посеред нього - розкішний триповерховий палац господаря на 80 кімнат і менші гостьові палаци. Парк прикрасили "малими архітектурними формами", облаштували "Звіринець" для кінних прогулянок, а дорога, яка йшла гребенем гори, виконувала роль панорамної алеї, звідки відкривався неповторний краєвид. 1837 року завершилося будівництво найдивовижнішої споруди маєтку - Святославової вежі, звідки в ясну погоду, кажуть, через підзорну трубу можна було бачити Полтаву, Канів і золото дзвіниці Києво-Печерської лаври. В народі вежу називали "стовпом"; в її основі лежав трикутний двоповерховий будинок із трьома наріжними баштами, на нього спирався п'ятигранний стовбур, увінчаний скляним ліхтарем. Коли господарі були вдома, ліхтар горів і служив за маяк для пізніх гостей. До ліхтаря спіраллю вели 160 дубових східців, а заввишки вежа мала 27 сажнів - це майже 60 метрів!
Після смерті Михайла Воронцова маєтності у Мошнах успадкував його син Семен, а оскільки він не мав дітей, наступною спадкоємицею стала його племінниця Катерина Балашова. Про те, як вона господарювала в маєтку, йтиметься у наступному епізоді. А от після революції, у 1919 році, воронцовський маєток був повністю винищений, усі споруди поруйновані. Встояла лише Святославова вежа (ліхтар, звісно, розбили). Багато років місцеві мешканці розтягали з маєтку цеглу, але вежа простояла до 1943 року, коли її підірвали німці як спостережний пункт партизанів. До нашого часу дійшли лише сліди колишнього парку, що вже зрісся із лісом, Софійчин стовп - складений з цегли пам'ятник, і, звісно, Преображенська церква, що нагадує про часи розквіту містечка Мошни - тепер, без Воронцова, знову звичайного селища.

© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.