Практично в кожній церкві збереглися твори іконопису, різьблені іконостаси, які часто збігаються з датою побудови церкви і відображають певний період розвитку малярства. Що ж до збереженого у дерев'яних церквах стінопису, то він є унікальним не тільки для української культури, але й для світової. Цей вид мистецтва, як нам відомо, бере свій початок у храмах України з XI ст., про що свідчать збережені пам'ятки, а також літописні та архівні джерела. Зокрема, церква Св. Бориса і Гліба (1020-1022) у Вишгороді була прикрашена стінописом. Павло Алепський у 1654 році залишив відомість про простору, величну церкву в Умані, збудовану з дерева та прикрашену стінописом. Стіни дерев'яної церкви Св. Миколи на Аскольдовій могилі, що проіснувала до 1810 року, теж були розмальовані. Відоме нам настінне малювання збереглось в дерев'яних церквах XV-XX ст. Галичини, Закарпаття та Буковини, проте найдавніший датований стінопис маємо лише з 1601 року - у верхній церкві Св. Миколи (1428, XVIII) у Середньому Водяному на Закарпатті та З 1603 року - у церкві Св. арх. Михайла (1598) у Волі Висоцькій на Львівщині. До шедеврів належать стінописи XVII-XVIII ст. у дерев'яних церквах Дрогобича, Львова, Потелича Львівської области, Новоселиці, Олександрівки, Колодного, Крайникового Закарпатської, Круп'янського і Берегомету Чернівецької та ин. На сьогодні цінний стінопис XVII-XX ст. нам відомий тільки у 18 пам'ятках. Тому роботу по вивченню стінопису необхідно продовжити і поглибити.

На підставі проведених нами обстежень впродовж 2001-2005 років можемо констатувати катастрофічний стан стінопису у вище наведених пам'ятках, який є настільки загрозливим, що може призвести до його цілковитого зникнення в Україні. Такий стан малярства у першу чергу викликаний вкрай незадовільним станом споруд, з якими воно тісно пов'язане: покрівлі дахів знищені і волога попадає на стіни та склепіння зі стінописом.

Рис.4. Втратили свої естетичні якості та опинилися під загрозою "втрати" церкви: 4а. Пр. Богородиці (1700) в селі Сухому Закарпатської обл. та 4б. Введення Пресвятої Богородиці (1809) в селі Торунь. Це зразки широко розповсюдженої практики самовільного втручання громади у перебудову пам'яток.

Розписи дерев'яних церков - нетривкі, дуже вразливі на умови зберігання, тобто на підвищену вологість та її перепади, на різкі перепади температури, а також на вітер, який задуває у щілини та незасклені вікна. Отже, хочемо наголосити, що проведення негайних консерваційних заходів потребують наступні пам'ятки національної спадщини разом зі стінописом: у Львівській області - церкви Воздвижения Чесного Хреста (охор. № 378) та Св. Юрія (№ 377) в Дрогобичі; у Закарпатській області - церква Св. Миколи в Колодному Тячівського р-ну (№ 205), церква Успення Пр. Богородиці Новоселиці Виноградівського р-ну (№ 181), церква Св. арх. Михайла в Крайниковому (№ 217) та церква Св. Параскеви в Олександрівці Хустського р-ну (№ 220); у Чернівецькій області - церква Св. Миколи в Берегометі Кіцманського р-ну (№ 795), церква Благовіщення Пр. Богородиці в Круп'янському Герцівського р-ну (№ 790); в Івано-Франківскій області - церква Воздвижения Чесного Хреста в Микитинцях Косівського р-ну (№ 1169) та ин.

Викликає стурбованість і факт можливого знищення величезного пласту української малярської спадщини - іконопису XV-XVIII ст., що зберігається на своїх автентичних місцях - у церквах, але потребує праці художників-реставраторів, тому що, як правило, знаходиться у вкрай незадовільному стані і через старіння матеріалів, і через недбале відношення парафіян: ікони перемальовуються, виносяться з церков у дзвіниці, де вони дуже швидко пропадають. Потребують термінової консервації ікони у закарпатських церквах Крайникового, Сухого, Вишки, Негровця та ин. У місті Камінь-Каширському Волинської области реставрації потребує прекрасна ікона Богородиці Одигітрії, ймовірно, XIII ст. Такий же плачевний стан й іконостасів. В останні роки широкого розмаху набув продаж ікон церковними громадами випадковим колекціонерам. Так зникла ікона "Вознесіння", XV ст., з церкви в Ясінях Рахівського р-ну Закарпатської области, чи цілий іконостас та окремі ікони з Розтоки Міжгірського р-ну Закарпатської области та багато ин.

Рис.5. Аварійний стан ікон Страсті Господні та Страшний суд (XVII ст.) в церкві Пр. Богородиці села Сухого на Закарпатті Рис.6. Аварійний стан ікони Пр. Богородиця з пророками (XVI cт.) в церкві Св. арх. Михайла в селі Ужок на Закарпатті

Щоби зупинити руйнівний вал та упередити тотальне нищення культурної спадщини України необхідно, на наш погляд, зосередитись на вирішенні кількох основних проблем:
1.1. Вже у 2005 році розпочати ремонтно-реставраційні та консерваційні роботи унікальних церков, стінопису та ікон в них.
1.2. Створити позавідомчу комісію для координації комплексної інвентаризації традиційної спадщини з метою опрацювання єдиної методології, комплексної комплектації компетентними фахівцями експедицій та концентрації і опрацювання зібраної інформації.
1.3. Продовжити і найближчим часом завершити інвентаризацію дерев'яних церков в Україні та на українських етнічних землях.
2. Опрацювати короткі інструкції-пам'ятки зі збереження традиційної архітектурної спадщини і розіслати їх не тільки власникам і орендарам пам'яток, але й районній адміністрації та головам сільських Рад, на території яких вони виявлені, та інспектувати їх виконання. Обов'язково офіційно вручати місцевій адміністрації перелік пам'яток, ансамблів тощо, взятих на облік чи щойно виявлених.
3.1. Для збереження унікальних розписів в дерев'яних храмах, привести охорону та збереження цих храмів у чітку систему, опрацювати на кожну пам'ятку індивідуальний постійно діючий режимний паспорт, забезпечити періодичність перевірки та негайне реагування на рецидиви. Категорично заборонити будь-які роботи на цих пам'ятках некваліфікованим та неліцензованим спеціалістам.
3.2. Рекомендувати державним пам'яткоохоронним органам опрацювати пропозицію про включення дерев'яних храмів з унікальним стінописом до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
3.3. Державним інспекціям, службам районної архітектури, музеям, школам, громадським організаціям, всій інтелігенції проводити широку виховну роботу з метою припинення нефахових робіт на пам'ятках без належно опрацьованої та затвердженої документації.
4. Вважати необхідним для державної служби охорони культурної спадщини України разом із зацікавленими міністерствами і відомствами, пам'яткоохоронними та місцевими органами влади на місцях упродовж 2005 року опрацювати "Програму збереження, використання та належного утримання унікальних пам'яток дерев'яної архітектури", які потребують невідкладних охоронних заходів, а також документи, які би вирішили питання залучення інвестицій, встановлення пільг на оподаткування коштів, вкладених у збереження унікальних пам'яток національної спадщини.
5.1. Підготувати до видання вже у 2005-2006 роках Реєстр традиційної архітектурної спадщини та живопису, а також инших творів мистецтва у цих пам'ятках. У подальшому систематизувати цю роботу.
5.2. Широко у всіх засобах інформації подавати різноманітну інформацію про стан збереження традиційної народної спадщини.

Наступним кроком мусить бути підготовка документів і звернення в ЮНЕСКО про включення унікального феномену української дерев'яної церкви у Список Всесвітньої спадщини. Такий напрямок є набагато перспективніший, як намагання взяти під опіку ЮНЕСКО центри міст Чернигова, Одеси чи Кіровограда. У жодному випадку не можна допустити взяття під опіку ЮНЕСКО тільки церков Карпат чи Західного регіону. Українські церкви на українських етнічних землях (Польща, Словаччина) вже частково взяті під опіку ЮНЕСКО, але без зазначення, що це церкви українські. У кращому випадку їх трактують як церкви Карпатського регіону, а ікони українських іконописців, - як карпатську ікону. Програма охорони та популяризації дерев'яних церков має бути загальноукраїнською.

© 2007-2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.